Крізь зуби не чути слів, Ми змокли до нитки від брехні... І там, де жила любов, Здавалось би, щира любов - Тепер живе гнів... І звідки було знати мені, Що коїться в твоїй голові? Терпіти, мовчати, тримати в собі, Нести за собою дощі Немає вже сил...
І камінь впаде з душі, Світліше стане вночі, Просто іди!.. Від мене іди!.. Слова твої - гострі ножі, Давай залишимось так назавжди: Не рідні, але й не чужі... Але й не чужі...
